Медики під вогнем 10 липня Україна вшановує пам'ять медичних працівників, які загинули під час російсько-української війни. За різними джерелами, кількість загиблих медиків продовжує зростати. За даними Міністерства охорони здоров'я, під час виконання професійних обов'язків загинули понад 510 працівників сфери охорони здоров'я. Водночас Офіційна Книга пам'яті медиків станом на липень 2026 року верифікувала біографії та історії понад 600 цивільних і військових медиків, які загинули від початку російської агресії. До цього переліку входять не лише працівники цивільної системи охорони здоров'я, а й бойові медики у лавах Збройних Сил України та добровольчих формувань.
Цього дня проходить акція «Посвіт пам’яті», започаткована Міністерством охорони здоров’я та командою «Орден Святого Пантеймона. Честь медичної професії». Вшановуючи загиблих, важливо говорити не лише про їхню професійну відданість, а й про умови, у яких українські медики змушені виконувати свою роботу, та системні порушення, що ставлять під загрозу їхнє життя.
Станом на 11 червня 2026 року Всесвітня організація охорони здоров’я верифікувала 3 066 атак на систему охорони здоров’я України. 37% із них вплинули на заклади первинної медичної допомоги. Лише за перший квартал 2026 року зафіксовано 122 атаки, а кількість нападів на медичний транспорт зросла на 26%.
За даними Physicians for Human Rights, від початку повномасштабного вторгнення зафіксовано 2 591 атаку на об’єкти охорони здоров’я України. 1 389 атак призвели до пошкодження або руйнування лікарень і клінік, 235 були спрямовані проти автомобілів швидкої допомоги. Організація задокументувала загибель 359 і поранення 379 медичних працівників. У період із 2024 до 2025 року кількість задокументованих інцидентів зросла з 445 до 663 — майже на 50%.
Методології збору та верифікації даних різняться, однак наявна статистика послідовно свідчить про масштабний і повторюваний характер атак на систему охорони здоров’я України. Physicians for Human Rights визначає ці напади як «не поодинокі інциденти, а частину системної стратегії Росії».
Станом на 1 червня 2026 року підтверджено пошкодження або знищення 2 617 медичних об’єктів у складі 836 закладів охорони здоров’я. 331 об’єкт зруйновано повністю. Понад 283 автомобілі екстреної медичної допомоги знищено, ще 171 пошкоджено.
Ці цифри означають системне обмеження доступу цивільного населення до медичної допомоги. Зруйнований медичний заклад — це перервані лікування та операції, ускладнений доступ до екстреної допомоги, додаткові ризики для людей із хронічними та тяжкими захворюваннями. Атаки на медичний транспорт безпосередньо впливають на можливість евакуювати поранених і вчасно надати допомогу.
Окреме занепокоєння викликає зростання використання розвідувальних та ударних безпілотників і повторних, так званих «подвійних», ударів. Такі атаки створюють додаткову загрозу для медичних і екстрених служб, які прибувають на місце після першого удару для порятунку постраждалих.
Медичний персонал, заклади охорони здоров’я та медичний транспорт користуються спеціальним захистом відповідно до міжнародного гуманітарного права. Систематичні атаки на них потребують належного документування та ефективного розслідування. Кожен випадок має отримати індивідуальну правову оцінку, а винні у вчиненні міжнародних злочинів — бути притягнуті до відповідальності.
Водночас держава має забезпечувати належний захист і соціальні гарантії медичним працівникам, які продовжують працювати в умовах війни. Медики на прифронтових територіях досі стикаються з проблемами отримання належних доплат. Частина працівників, які зазнали поранень або іншої шкоди під час виконання професійних обов’язків, не може скористатися механізмом одноразової грошової допомоги, передбаченим Законом України №2980-IX, через чинні законодавчі обмеження та критерії його застосування.
Пам’ять про понад 510 загиблих цивільних медиків має означати не лише вшанування. Вона вимагає послідовного документування атак на охорону здоров’я, ефективного розслідування порушень міжнародного гуманітарного права, забезпечення відповідальності винних та реального захисту медичних працівників, які продовжують виконувати свою роботу.
За кожною цифрою стоїть людина. А захист тих, хто рятує життя, — це правозахисне питання, яке не може залишатися на другому плані.