Російська війна в Україні — це не лише бій за території. Це ще й бій за саму людяність. Коли цивільні стають мішенню, коли дітей викрадають для прикриття солдатів, а старих людей розстрілюють за спробу вийти з двору — це більше, ніж війна. Це — злочин проти людяності.
Вересень 2025 року. Український Схід здригається від нової хвилі насильства. Поки у Куп’янську, Мировому та Шандриголовому тривають бої, на поверхню виходить інша, куди страшніша правда — відкритий терор проти мирного населення, який здійснює російська армія.
Згідно зі свідченнями евакуйованих мешканців, українських військових та правоохоронців, окупанти ведуть війну не лише проти Збройних сил, а й проти звичайних людей. І це вже не хаос, а цілеспрямовані дії, які мають ознаки воєнних злочинів.
У селі Мирове (Харківська область), за словами місцевих, російські військові почали з'являтися наприкінці серпня. Частина з них переодягалася у цивільне, грабувала порожні будинки, заселялася у чужі хати. Але найстрашніше — вони почали розстрілювати людей просто на вулицях.
Сімох осіб, серед яких були чоловіки й жінки віком від 30 до 60 років, вбили просто за те, що вони вийшли з двору. Їх не ховали тижнями — окупанти забороняли це робити. Один із загиблих — чоловік, якого вбили на дорозі ще 31 серпня. Його тіло накрили килимом — і так залишили на три тижні.
Ці дії — не наслідок боїв, а свідома ліквідація цивільних. Окупанти попереджували: «Вийдеш на вулицю — розстріляємо». І дотримувались обіцянки.
У місті Куп’янськ ситуація не краща. Тут російські солдати стріляли по самотньому 74-річному чоловіку, який їхав на велосипеді. Він встиг сховатися в очереті. Йому дістали кулю з ноги — автоматна, типова для Калашнікова.
Інші мешканці згадують про масовані обстріли житлових кварталів, коли російські міни й ракети знищували приватні будинки. Один з очевидців втратив двох знайомих — жінку вбило на подвір’ї, чоловіка — поруч із літньою кухнею. Обом відірвало ноги. Люди гинули не у бункерах чи на блокпостах, а вдома — у власних ліжках, у власних погребах.
Мешканці, які вижили, вибиралися пішки — по 30 км, без води, без допомоги, по стертій до м’яса шкірі на ногах. Вони кажуть: "Розмолотили все". У буквальному сенсі — місто перетворене на уламки, а життя людей зруйноване до основи.
Найстрашніший приклад — із села Шандриголове на Донеччині. Тут російські військові, за наказом командира з позивним "Балі", увірвалися до будинку, розстріляли цивільну родину та викрали неповнолітню дівчинку.
Згідно з радіоперехопленнями, наказ був чіткий: «вбивати всіх без розбору». Дитину використовують як живий щит, прикриваючи нею штурмові групи — щоб українські захисники не могли відкривати вогонь.
Це — вже не просто терор. Це порушення всіх міжнародних конвенцій, включно з Конвенцією ООН про права дитини.