Гендерне насильство у контексті війни є не лише порушенням прав людини, а й системним інструментом агресії та контролю. Російсько-українська війна показала, як сексуальне насильство та тортури використовуються для залякування, примусу та дискредитації цивільного населення, журналістів і військовополонених. Розуміння масштабів і специфіки цього явища є ключовим для ефективного документування, підтримки постраждалих та притягнення винних до відповідальності.
1. До 2022 року: ранні прояви конфліктно зумовленої вразливості
Ще до повномасштабного вторгнення Росії у лютому 2022 року в Україні фіксувалися тривожні ознаки гендерованого насильства у районах, постраждалих від конфлікту. Ці явища не були плвною мірою дослідженні, однак саме вони заклали підґрунтя для подальшої ескалації.
Виникнення конфліктного сексуального насильства (КСН): за оцінками до 2022 року існували поодинокі, але достовірні повідомлення про зґвалтування, примусове оголення, сексуальні погрози та домагання під час затримань, обшуків чи допитів у регіонах, охоплених нестабільністю. Ці дії слугували інструментами приниження та домінування, а не випадковими злочинами.
Місця несвободи як осередок ризику: правозахисники фіксували випадки застосування сексуалізованих методів під час допитів — примус до роздягання, погрози зґвалтуванням, психологічне приниження.
Недооблік та обмежений доступ: слабка інституційна присутність, брак допомоги для постраждалих та страх репресій призводили до того, що багато інцидентів не потрапляли до офіційної статистики.
Інституційні прогалини: до 2022 року Україні бракувало повноцінної системи реагування на конфліктне сексуальне насильство; доступ до медичної, психологічної та юридичної допомоги в постраждалих регіонах був вкрай обмежений.
Таким чином, навіть у ранній фазі було очевидно, що КСН є структурним ризиком, особливо у місцях несвободи та окупованих територіях.
2. Поточна ситуація (2023–2025): ескалація, тенденції, динаміка
Після початку повномасштабної війни спостерігається стрімке зростання злочинів, пов’язаних із насильством. Це підтверджують дані ООН, українських органів влади та незалежних правозахисних структур.
2.1 Масштаб і документування сексуального насильства
За даними ООН (до 2024 року), кількість задокументованих випадків КСН різко збільшилася.
У щорічній доповіді Генерального секретаря ООН за 2024 рік зафіксовано 209 нових випадків, включно зі зґвалтуваннями, електрошоком по статевих органах, примусовим оголенням, погрозами кастрації.
У період лютий 2022 – грудень 2024 року ООН задокументувала 433 випадки КСН:
302 чоловіки
119 жінок
10 дівчат
2 хлопчики
Реальні цифри значно вищі — через стигму, небезпеку та недоступність постраждалих для опитування.
2.2 Методи та закономірності катувань
Зафіксовані методи мають системний характер:
електрошок по геніталіях та грудях,
побиття,
імітації розстрілів,
примусове оголення,
зґвалтування,
погрози сексуального насильства.
Більшість інцидентів трапляється у місцях несвободи (офіційних і неофіційних), фільтраційних центрах та під час допитів. Насильство застосовується як метод покарання, примусу та залякування.
2.3 Цивільні жертви та переміщення
За даними UN Women (лютий 2025), з початку вторгнення загинули понад 3 799 жінок і 289 дівчат.
Понад 6,7 млн жінок потребують гуманітарної допомоги.
У громадах, що переживають руйнування та переміщення, зростають ризики торгівлі людьми та гендерного насильства.
2.4 Відповідальність та судові процеси
ООН та Міжнародна комісія з розслідування розглядають ці дії як воєнні злочини та потенційні злочини проти людяності.
Проте, як зазначає Human Rights Watch, реальних вироків дуже мало: більшість процесів ведеться заочно, доказова база складна, а доступ до постраждалих ускладнений.
3. Типи насильства: хто потерпає
3.1 Цивільні жінки на окупованих територіях
Поширені форми насильства:
сексуальне насильство під час обшуків,
катування у місцях несвободи,
погрози щодо родини,
відсутність допомоги та неможливість повідомити про злочин.
3.2 Неповнолітні
За даними ООН, серед 433 жертв — 10 дівчат і 2 хлопців.
Дівчата на окупованих територіях особливо вразливі до сексуальної експлуатації, торгівлі людьми та примусових переміщень.
3.3 Жінки-військовополонені та затримані
За даними ООН:
Зафіксовано КСН щодо 85 військовополонених, двох медиків і шести цивільних у місцях несвободи.
Практики включали зґвалтування, електрошок, примусове оголення, сексуальне приниження.
Задокументовані випадки сексуального каліцтва та страти військовополонених.
Жінки також стикаються з відсутністю засобів гігієни, медичної допомоги та приватності.
3.4 Інші групи
Жінки серед внутрішньо переміщених осіб зазнають підвищених ризиків сексуальної та трудової експлуатації, насильства й психологічної травми. Втрата житла, ресурсів і соціальних зв’язків робить їх особливо уразливими, а обмежений доступ до підтримки ускладнює захист і отримання допомоги.
3.5 Журналістки як жертви: цілеспрямована репресія та гендерний тиск
Українські журналісти працюють в одному з найбільш небезпечних середовищ у світі. За даними PEN Ukraine, станом на середину 2025 року Росія вчинила 836 злочинів проти журналістів та медіа, включно з убивствами, викраденнями, катуваннями, обстрілами редакцій та зникненнями.
За даними IFJ (International Federation of Journalists) / НСЖУ (Національна спілка журналістів України), серед приблизно 30 утримуваних Росією журналістів — 6 жінок. Журналісток часто піддають сексуалізованим погрозам, психологічному тиску та гендерним приниженням.
Вікторія Рощина — трагічний приклад журналістки, яка стала жертвою воєнних злочинів. Вона була затримана російськими силами в серпні 2023 року в окупованому регіоні Запорізької області під час виконання професійних обов’язків. Протягом утримання їй завдавали тяжких катувань: електрошок, побиття, ножові поранення та значне виснаження. Тіло журналістки було повернено Україні у лютому 2025 року, із численними ознаками насильства та тілесних ушкоджень, що свідчать про систематичні тортури. Цей випадок ілюструє цілеспрямоване переслідування жінок-журналісток, яке має за мету залякати, примусити до мовчання та перешкодити документуванню воєнних злочинів.
Репресії проти журналістів — це не лише напад на окремих людей, а й спроба знищити незалежне інформування та приховати воєнні злочини, включно з сексуальним насильством.
4. Висновок: Гендерований вимір війни та криза справедливості
Насильство проти жінок і дівчат у російсько-українській війні є не випадковим явищем, а структурним елементом агресії. Сексуальне катування, зґвалтування та насильство в місцях несвободи використовуються як інструменти контролю, залякування і репресії.
Попри сотні задокументованих випадків, реальні масштаби насильства значно більші. Стигма, небезпека, окупація та відсутність доступу до правосуддя унеможливлюють повну картину злочинів.
Для подолання цього явища необхідні:
розширення документування, включно з доступом до місць утримання;
посилення підтримки постраждалих: медичної, психологічної, юридичної;
ефективні механізми правосуддя, зокрема універсальна юрисдикція та процеси заочно;
довгострокові програми відновлення та реабілітації.
Усвідомлення та реагування на гендероване насильство — це не лише гуманітарне завдання, а ключова умова справедливості, миру та відновлення України.