Лютий 2026 року позначає чотири роки від початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну 24 лютого 2022 року — і чотирнадцять років від початку агресії проти України у лютому 2014 року з окупації Криму та розгортання збройного конфлікту на сході країни. Хоча коріння війни сягає понад десятиліття, руйнування, завдані лише за останні чотири роки, є приголомшливими. Навіть якщо враховувати лише втрати, переміщення та руйнування, зафіксовані з 2022 року, масштаб страждань залишається жахливим і продовжує зростати.
Тисячі мирних жителів були вбиті. Мільйони жінок і сімей були змушені покинути свої домівки, тоді як мільйони інших залишаються у пошкоджених містах і селах, де доступ до опалення, електроенергії, чистої води, медичної допомоги, освіти та працевлаштування є нестабільним або суттєво обмеженим. Це не лише труднощі воєнного часу — це систематичне порушення основоположних прав людини: права на життя, безпеку, здоров’я, житло та гідність.
З плином часу людські втрати зростають. У 2025 році кількість жертв серед цивільного населення досягла найвищого рівня з початку вторгнення. За підтвердженими даними ООН, понад 5 000 жінок і дівчат були вбиті, а майже 14 000 поранені від початку війни — і ці цифри, ймовірно, не відображають повного масштабу втрат. За кожною цифрою стоїть зруйноване життя, розбита родина і громада, змінена назавжди.
Попри масштабні руйнування, жінки продовжують тримати країну. Вони беруть на себе лідерські ролі, підтримують місцеву економіку, надають гуманітарну допомогу та служать на передовій. Проте жодна стійкість не є безмежною. У міру того як війна затягується, скорочення фінансування та постійні атаки на інфраструктуру загрожують не лише виживанню, а й захисту прав, які не повинні зникнути в тіні конфлікту.