1. Вступ: Масштаб депортацій та міжнародна реакція
Повномасштабне збройне вторгнення Російської Федерації в Україну характеризується навмисним використанням насильницького переміщення населення як стратегічного інструменту ведення війни. Трансформація переміщення цивільних осіб із супутнього наслідку бойових дій у метод демографічної та соціальної деконструкції українського суспільства змусила міжнародну спільноту визнати цю проблему пріоритетною. Центральним елементом цієї політики є депортація неповнолітніх. За офіційною українською статистикою, 16 226 дітей було депортовано, з яких на даний момент повернено лише 308.
Читати далі
Лютий 2026 року позначає чотири роки від початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну 24 лютого 2022 року — і чотирнадцять років від початку агресії проти України у лютому 2014 року з окупації Криму та розгортання збройного конфлікту на сході країни. Хоча коріння війни сягає понад десятиліття, руйнування, завдані лише за останні чотири роки, є приголомшливими. Навіть якщо враховувати лише втрати, переміщення та руйнування, зафіксовані з 2022 року, масштаб страждань залишається жахливим і продовжує зростати.
Читати далі
Правозахисний погляд на завершення перепоховання жертв окупації
У грудні 2025 року в Ізюмі завершили процес, який тривав майже три роки: ідентифікацію та перепоховання 449 людей, загиблих під час російської окупації міста у 2022 році. Для когось це може виглядати як завершення технічної або адміністративної процедури. Для правозахисної спільноти — це подія значно глибша: про гідність, право на правду та відповідальність за найтяжчі злочини.
Читати далі
Гендерне насильство у контексті війни є не лише порушенням прав людини, а й системним інструментом агресії та контролю. Російсько-українська війна показала, як сексуальне насильство та тортури використовуються для залякування, примусу та дискредитації цивільного населення, журналістів і військовополонених. Розуміння масштабів і специфіки цього явища є ключовим для ефективного документування, підтримки постраждалих та притягнення винних до відповідальності.
Російська війна в Україні — це не лише бій за території. Це ще й бій за саму людяність. Коли цивільні стають мішенню, коли дітей викрадають для прикриття солдатів, а старих людей розстрілюють за спробу вийти з двору — це більше, ніж війна. Це — злочин проти людяності.
Вересень 2025 року. Український Схід здригається від нової хвилі насильства. Поки у Куп’янську, Мировому та Шандриголовому тривають бої, на поверхню виходить інша, куди страшніша правда — відкритий терор проти мирного населення, який здійснює російська армія
У Газі ситуація із забезпеченням їжею та гуманітарною допомогою стала критичною. За останніми даними, від голоду вже загинули понад 120 людей, зокрема діти. Медики та міжнародні організації повідомляють про масовий голод і повне виснаження цивільного населення.
Гуманітарна ситуація в секторі Газа продовжує стрімко погіршуватися. Після припинення дії угоди про перемир’я, досягнутої за посередництва США, Катару та Єгипту 18 березня 2024 року, Ізраїль відновив бойові дії та запровадив повну блокаду території. Незважаючи на подальше часткове послаблення обмежень і допуск обмеженої кількості гуманітарних вантажів, масштаби гуманітарної катастрофи залишаються критичними.
Згідно з останніми даними ООН, фінансування гуманітарних операцій у 2025 році скорочується, і ситуація в гарячих точках може суттєво погіршитися, зокрема й на українських територіях, окупованих Росією. На жаль, зібрати точні статистичні дані неможливо, оскільки Росія систематично відмовляє у доступі навіть цивільним спостерігачам та міжнародним гуманітарним місіям, а надана самою Росією інформація зрештою не відповідає свідченням очевидців, які покинули окуповані території.
Отже, якою є реальна ситуація з основними гуманітарними потребами, такими як питна вода, базові продукти харчування, доступ до первинної медичної допомоги на територіях, контрольованих Росією, згідно зі свідченнями очевидців?