Після руйнівного землетрусу магнітудою 6,0, що стався 31 серпня на сході Афганістану, забравши життя понад 2 160 людей і поранивши тисячі інших, виникла друга хвиля гуманітарної кризи — цього разу через навмисне гендерне виключення.
За правління Талібану афганським жінкам і дівчатам відмовляють у базовій медичній допомозі. Жінкам-медикам заборонено працювати, тому вони не можуть надавати допомогу пораненим жінкам через суворі гендерні обмеження. У багатьох випадках чоловіки не дозволяють своїм родичкам лікуватися у чоловіків-лікарів, а влада Талібану повністю блокує доступ жінок-фахівців. У результаті незліченна кількість жінок — зокрема вагітних — помирають від травм, які можна було б вилікувати.
Міжнародні гуманітарні організації назвали ситуацію критичною. Операції з надання допомоги значно ускладнені після того, як таліби не допустили жінок-працівниць ООН до офісів у Кабулі. У відповідь УВКБ ООН призупинило роботу центрів підтримки в кількох провінціях, що позначилося на таких важливих послугах, як реєстрація, біометричне сканування та грошова допомога — усе це залежить від участі жінок.
Ці обмеження — не просто технічні труднощі, це узаконена дискримінація зі смертельними наслідками. Жінки, яких уже виключили з освіти та суспільного життя, тепер позбавлені і права на допомогу в надзвичайній ситуації.
Те, що відбувається в Афганістані, — це не просто гуманітарна криза. Це кричуще порушення прав людини, де гендерний апартеїд залишає тисячі людей страждати і помирати в тиші.