Росія продовжує грубо порушувати міжнародне гуманітарне право, системно приховуючи реальний стан українських військовополонених. За даними незалежної експертної місії ОБСЄ, яку нещодавно представили у Відні, Міжнародний комітет Червоного Хреста не має повного доступу до місць утримання українців, яких тримають у російських тюрмах або на тимчасово окупованих територіях.
Члени місії повідомляють: російська влада дозволяє відвідувати лише тих полонених, які перебувають у задовільному стані. Хворих, поранених або тих, хто зазнав катувань, навмисне ховають від міжнародних спостерігачів. Професор Ерве Асенсіо зазначив, що всі візити МКЧХ жорстко контролюються з боку Росії, попри те, що за Женевською конвенцією Червоний Хрест має право на вільний і незалежний доступ до всіх полонених.
Чеська експертка Вероніка Білкова додала, що нинішня ситуація "дещо краща", ніж раніше, але все ще "значно гірша, ніж вимагає міжнародне право". Представники МКЧХ не мають змоги відвідати всі місця несвободи, а також не можуть конфіденційно розмовляти з полоненими. Це означає, що інформація про їхній реальний стан майже повністю закрита для зовнішнього світу.
Крім цього, робота російського Національного інформаційного бюро, яке повинно збирати й надавати дані про військовополонених, залишається непрозорою. Родичі не мають доступу до жодного офіційного ресурсу, окрім телефонного номера. На відміну від України, де відповідне бюро працює відкрито, російська сторона передає МКЧХ неповні списки, через що багато родин не знають навіть, чи живі їхні близькі.
Трагічні випадки загибелі українців у російських СІЗО підтверджують масштаби жорстокого поводження. У грудні 2024 року стало відомо про смерть міського голови Дніпрорудного Запорізької області Євгенія Матвєєва. Його було викрадено російськими військовими ще у березні 2022 року — за активну проукраїнську позицію. Тривалий час інформація про його місцезнаходження була відсутня.
Матвєєв помер у слідчому ізоляторі №3 міста Кізел у Пермському краї Росії. За свідченнями звільнених полонених, його жорстоко побили під час так званої «прийомки» — процедури, якої зазнають усі новоприбулі до СІЗО. Внаслідок побоїв мер загинув вже за кілька днів після прибуття. За словами очевидців, після побиття його тіло просто занесли в камеру.
Ще один приклад — загибель української журналістки Вікторії Рощиної. Вона померла 19 вересня 2024 року в тому ж слідчому ізоляторі Кізела. Раніше її утримували в ізоляторі Таганрога, а незадовго до смерті перевели до Пермського краю. Причини смерті досі офіційно не озвучені, але є підстави вважати, що йдеться про ще один випадок смертельного поводження з українськими бранцями.
Колишні військовополонені, які вже повернулись в Україну, розповідають про побої, тортури, погрози, утримання в карцерах, відмову в медичній допомозі та елементарній гігієні.
Такі дії Росії є грубим порушенням Женевських конвенцій, які гарантують військовополоненим базові права: людське ставлення, медичний догляд, інформування родичів, можливість контакту з представниками Червоного Хреста. Відмова у цих правах є не просто порушенням — а воєнним злочином.
Наразі Офіс генерального прокурора України розслідує всі випадки смерті українських громадян у російському полоні. Справу Євгена Матвєєва вже внесено до кримінального провадження. Українські правоохоронці збирають докази, проводять експертизи та готують матеріали, аби винні постали перед судом.
Росія має нести відповідальність за те, що відбувається за стінами її в’язниць. Кожен випадок смерті чи катування — це не просто трагедія окремої родини. Це злочин проти людяності, який не має терміну давності. Поки міжнародна спільнота не змусить Росію дотримуватися права, життя українських військовополонених залишатиметься під загрозою. І мовчання — це співучасть.Росія продовжує грубо порушувати міжнародне гуманітарне право, системно приховуючи реальний стан українських військовополонених. За даними незалежної експертної місії ОБСЄ, яку нещодавно представили у Відні, Міжнародний комітет Червоного Хреста не має повного доступу до місць утримання українців, яких тримають у російських тюрмах або на тимчасово окупованих територіях.
Члени місії повідомляють: російська влада дозволяє відвідувати лише тих полонених, які перебувають у задовільному стані. Хворих, поранених або тих, хто зазнав катувань, навмисне ховають від міжнародних спостерігачів. Професор Ерве Асенсіо зазначив, що всі візити МКЧХ жорстко контролюються з боку Росії, попри те, що за Женевською конвенцією Червоний Хрест має право на вільний і незалежний доступ до всіх полонених.
Чеська експертка Вероніка Білкова додала, що нинішня ситуація "дещо краща", ніж раніше, але все ще "значно гірша, ніж вимагає міжнародне право". Представники МКЧХ не мають змоги відвідати всі місця несвободи, а також не можуть конфіденційно розмовляти з полоненими. Це означає, що інформація про їхній реальний стан майже повністю закрита для зовнішнього світу.
Крім цього, робота російського Національного інформаційного бюро, яке повинно збирати й надавати дані про військовополонених, залишається непрозорою. Родичі не мають доступу до жодного офіційного ресурсу, окрім телефонного номера. На відміну від України, де відповідне бюро працює відкрито, російська сторона передає МКЧХ неповні списки, через що багато родин не знають навіть, чи живі їхні близькі.
Трагічні випадки загибелі українців у російських СІЗО підтверджують масштаби жорстокого поводження. У грудні 2024 року стало відомо про смерть міського голови Дніпрорудного Запорізької області Євгенія Матвєєва. Його було викрадено російськими військовими ще у березні 2022 року — за активну проукраїнську позицію. Тривалий час інформація про його місцезнаходження була відсутня.
Матвєєв помер у слідчому ізоляторі №3 міста Кізел у Пермському краї Росії. За свідченнями звільнених полонених, його жорстоко побили під час так званої «прийомки» — процедури, якої зазнають усі новоприбулі до СІЗО. Внаслідок побоїв мер загинув вже за кілька днів після прибуття. За словами очевидців, після побиття його тіло просто занесли в камеру.
Ще один приклад — загибель української журналістки Вікторії Рощиної. Вона померла 19 вересня 2024 року в тому ж слідчому ізоляторі Кізела. Раніше її утримували в ізоляторі Таганрога, а незадовго до смерті перевели до Пермського краю. Причини смерті досі офіційно не озвучені, але є підстави вважати, що йдеться про ще один випадок смертельного поводження з українськими бранцями.
Колишні військовополонені, які вже повернулись в Україну, розповідають про побої, тортури, погрози, утримання в карцерах, відмову в медичній допомозі та елементарній гігієні.
Такі дії Росії є грубим порушенням Женевських конвенцій, які гарантують військовополоненим базові права: людське ставлення, медичний догляд, інформування родичів, можливість контакту з представниками Червоного Хреста. Відмова у цих правах є не просто порушенням — а воєнним злочином.
Наразі Офіс генерального прокурора України розслідує всі випадки смерті українських громадян у російському полоні. Справу Євгена Матвєєва вже внесено до кримінального провадження. Українські правоохоронці збирають докази, проводять експертизи та готують матеріали, аби винні постали перед судом.
Росія має нести відповідальність за те, що відбувається за стінами її в’язниць. Кожен випадок смерті чи катування — це не просто трагедія окремої родини. Це злочин проти людяності, який не має терміну давності. Поки міжнародна спільнота не змусить Росію дотримуватися права, життя українських військовополонених залишатиметься під загрозою. І мовчання — це співучасть.