Південний окружний військовий суд у Ростові-на-Дону засудив шістьох українських військовополонених до тривалих термінів ув'язнення — від 12 до 19 років колонії суворого режиму. Йдеться про Тимофія Ващенка, Андрія Жижому, Дениса Шеломієнка, Сергія Медведєва, Володимира Шуліпу та Артема Станішевського. За інформацією російських медіа, вироки були винесені ще у квітні, однак публічно про них стало відомо лише зараз.
Російська сторона заявляє, що українські військовослужбовці нібито брали участь у діяльності організацій, які в РФ визнані «терористичними». Зокрема, служба у бригаді «Азов» або підрозділі «Айдар» стала підставою для звинувачень у «терористичній діяльності», «участі в терористичній спільноті» та «проходженні навчання з метою здійснення терористичної діяльності».
Найбільший термін — 19 років колонії суворого режиму — отримав Тимофій Ващенко. Андрія Жижому, Артема Станішевського та Сергія Медведєва засудили до 18 років позбавлення волі, Дениса Шеломієнка — до 16 років, а Володимира Шуліпу — до 12 років ув'язнення.
З точки зору міжнародного гуманітарного права, саме по собі перебування у складі законних збройних формувань держави та участь у бойових діях не може бути підставою для кримінального переслідування військовополоненого. Третя Женевська конвенція 1949 року передбачає, що комбатанти користуються імунітетом від переслідування за законні воєнні дії. Притягнення до кримінальної відповідальності можливе лише у разі підозри у вчиненні конкретних воєнних злочинів та за умови дотримання гарантій справедливого судового розгляду.
Міжнародний комітет Червоного Хреста наголошує, що статус військовополоненого передбачає захист від покарання за сам факт участі у збройному конфлікті на боці своєї держави. Військовополонені можуть утримуватися до завершення активної фази бойових дій, однак таке утримання не є кримінальним покаранням.
У цьому контексті занепокоєння викликає практика застосування російського антитерористичного законодавства до українських військовослужбовців, які мають статус військовополонених у міжнародному збройному конфлікті. Правозахисники наголошують, що фактична криміналізація служби у підрозділах Сил оборони України суперечить принципам міжнародного гуманітарного права та може свідчити про порушення зобов'язань держави щодо захисту військовополонених.
Водночас цей випадок не є поодиноким. Після початку повномасштабного вторгнення Росія регулярно проводить судові процеси над українськими військовополоненими, висуваючи їм обвинувачення у «тероризмі» та «екстремізмі». Найчастіше фігурантами таких справ стають військовослужбовці бригади «Азов», морські піхотинці, нацгвардійці та представники інших підрозділів Сил оборони України.
У своїх доповідях Управління Верховного комісара ООН з прав людини неодноразово звертало увагу на проблеми, пов'язані з кримінальним переслідуванням українських військовополонених у Росії. Експерти ООН наголошували, що умисне позбавлення військовополонених права на справедливий суд може становити грубе порушення Женевських конвенцій і за певних обставин кваліфікуватися як воєнний злочин.
Про системний характер порушень свідчать і дані українських державних інституцій. За словами Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, протягом 2024 року Офіс омбудсмена отримав майже 30 тисяч звернень щодо порушення Російською Федерацією прав українських військовополонених. Крім того, станом на 2026 рік Офіс омбудсмена задокументував 695 форм катувань і жорстокого поводження, про які повідомили звільнені з полону військовослужбовці.
Експерти ООН також констатують, що переважна більшість опитаних українських військовополонених повідомляли про застосування до них катувань, включно з побиттям, погрозами, психологічним тиском, сексуалізованим насильством та відмовою у наданні медичної допомоги. Сукупність цих свідчень може вказувати на системний характер порушень міжнародного гуманітарного права. Наразі невідомо, чи матимуть засуджені реальну можливість оскаржити винесені вироки. Також відсутня інформація про перспективи їхнього включення до майбутніх обмінів військовополоненими. Водночас Україна продовжує роботу над поверненням усіх своїх громадян, які перебувають у російському полоні.
У правозахисному вимірі кожен подібний вирок потребує не лише політичної оцінки, а й ретельного міжнародно-правового аналізу. Йдеться не просто про окремі кримінальні справи, а про практику, яка може свідчити про системне ігнорування норм міжнародного гуманітарного права щодо захисту військовополонених під час міжнародного збройного конфлікту.