Станом на серпень 2026 року
Коли говоримо про українців у російській неволі, важливо не зводити все до однієї цифри. Є військовополонені, є цивільні, яких Росія незаконно утримує, і є люди, які зникли безвісти. Частина зниклих може перебувати в полоні, але держава поки не має достатньо інформації, щоб це підтвердити.
За останніми публічними оцінками української влади, близько 7 тисяч українських військових залишаються в російському полоні. Щодо цивільних ООН говорить про понад 16 тисяч українців, яких Росія незаконно позбавила свободи.
Це різні категорії. І за кожною з них — конкретна людина та родина, яка чекає на неї.
Катування: це не поодинокі випадки
Одна з найбільш тривожних речей у звітах ООН — кількість людей, які після повернення з російського полону розповідають про катування.
ООН опитала 454 звільнених українських військовополонених. 95% розповіли про катування або жорстоке поводження.
Люди описували побиття, удари електричним струмом, удушення, погрози вбивством, сексуальне насильство. Деяких змушували тривалий час перебувати у болісних положеннях або піддавали іншим формам фізичного та психологічного насильства.
Важливо не сприймати ці 95% як статистику щодо всіх українських військовополонених. ООН не має доступу до всіх місць, де Росія утримує українців. Це результат опитування конкретної групи людей, які вже повернулися додому.
Але проблема в тому, що схожі свідчення повторюються знову і знову.
Наприкінці 2025 року ООН опитала ще 187 звільнених українських військових. 185 із них розповіли про катування або жорстоке поводження. Багато хто повідомив також про сексуальне насильство.
Саме тому ООН говорить не про окремі випадки, а про систематичний характер катувань.
І це стосується не тільки військових.
Серед звільнених цивільних ООН також документує побиття, електричний струм, імітацію страт, погрози, сексуальне насильство та ненадання необхідної медичної допомоги. У звітах ООН ці практики також описуються як поширені та систематичні.
За даними ООН, 84% звільнених цивільних затриманих, яких Місія опитала у відповідній вибірці, повідомили про катування або жорстоке поводження.
Тобто проблема не закінчується моментом затримання. Людина може залишатися під насильством протягом усього часу перебування в неволі.
Страти: коли полон закінчується вбивством
Є ще одна тема, про яку особливо важко говорити, — страти українських військовополонених.
Міжнародне гуманітарне право захищає військового, який здався або був захоплений. Він більше не бере участі в бойових діях і не може бути вбитий.
Попри це, ООН продовжує документувати випадки, коли українських військових вбивають уже після того, як вони опинилися під контролем російських сил.
За останньою підтвердженою ООН цифрою, доступною у 2026 році, 129 українських військовополонених та інших військових, які вже припинили участь у бойових діях, були страчені російськими силами. Ця цифра наведена у звіті ООН, оприлюдненому у 2026 році.
Особливо тривожним є те, що такі випадки почали різко частішати після серпня 2024 року.
ООН також підтвердила щонайменше 16 страт захоплених українських військових у період із середини листопада 2025 року до січня 2026 року.
І тут знову важливо розуміти, що 129 — це не обов'язково повна кількість убитих. Це ті випадки, які ООН змогла підтвердити.
Кожен такий випадок означає не тільки загибель людини. Для родини це часто ще й місяці або роки невідомості. Якщо Росія не підтверджує, що військовий був у полоні, родичі можуть не знати, що з ним сталося.
Цивільні: окрема і дуже складна проблема
Військовополонені та цивільні перебувають у різному правовому становищі. Але для цивільних є додаткова проблема: для них немає такого самого механізму обміну, який існує для військовополонених.
Росія затримує українських цивільних на окупованих територіях. Частину з них потім переміщують до Росії. Родини часто не знають, де саме перебуває людина.
За оцінкою ООН, понад 16 тисяч українських цивільних залишаються незаконно позбавленими свободи Росією.
Це оцінка, а не точний список. ООН не має повного доступу до всіх місць утримання, тому встановити справжній масштаб проблеми складно.
У деяких випадках Росія взагалі не визнає факт затримання. Для родини це означає життя в постійному очікуванні: людина могла бути вивезена, переміщена до іншого місця, перебувати в СІЗО або залишатися невідомо де.
Саме тому питання цивільних не можна вирішити лише обмінами.
А що із зниклими безвісти?
Тут цифри ще більші.
За даними українського МВС, станом на серпень 2026 року понад 114 тисяч українців — військових і цивільних — офіційно вважаються зниклими безвісти за особливих обставин.
Цю цифру важливо правильно читати. Це не 114 тисяч цивільних і не 114 тисяч полонених.
Людина може бути внесена до реєстру зниклих безвісти, якщо Україна не має достатньої інформації про її долю. Пізніше може з'ясуватися, що вона перебуває в полоні. В іншому випадку може бути встановлено факт загибелі.
Тому для багатьох сімей пошук зниклої людини починається задовго до того, як з'являється відповідь на головне питання: де вона?
Як Україна намагається повернути людей
За останні роки Україна створила окрему систему пошуку та повернення людей.
Координаційний штаб працює не тільки з обмінами. Він збирає інформацію про полонених і зниклих безвісти, перевіряє дані та використовує свідчення людей, які вже повернулися з полону.
Це дуже важлива частина роботи. Людина, яка повернулася додому, може розповісти, кого вона бачила в полоні, де саме цих людей утримували і коли востаннє їх бачила. Така інформація допомагає шукати тих, хто досі залишається в неволі.
Окремо працюють правоохоронні органи та система пошуку зниклих безвісти. Використовуються свідчення родичів, інформація військових частин, дані розвідки, ДНК-аналіз та інші методи ідентифікації.
Для військових основним механізмом повернення залишаються переговори та обміни.
Для цивільних ситуація складніша. Тут Україна використовує дипломатичні переговори, міжнародних посередників та гуманітарні механізми. Важливу роль можуть відігравати ООН і Міжнародний комітет Червоного Хреста.
Але є проблема, яку неможливо вирішити українськими зусиллями самостійно: Росія не дає міжнародним організаціям повного доступу до місць утримання українців.
Без такого доступу дуже складно перевірити, де перебуває людина, в якому вона стані та чи отримує медичну допомогу.
Що залишається після повернення
Повернення додому — це не кінець цієї історії.
Люди, які пережили катування, часто повертаються з важкими фізичними та психологічними травмами. Їм потрібні лікування, реабілітація, психологічна допомога та підтримка родини.
А для тих, хто не повернувся, залишається питання відповідальності.
Свідчення колишніх полонених, медичні документи, фотографії, відео та інші докази можуть бути використані для встановлення конкретних винних. Йдеться не лише про тих, хто безпосередньо катував або вбивав людей, а й про тих, хто організовував, дозволяв або приховував ці злочини.
Замість висновку
Станом на серпень 2026 року ми знаємо про тисячі українців, які залишаються в російській неволі. Ми знаємо про систематичні катування. Ми знаємо про підтверджені ООН страти українських військовополонених. Ми знаємо про тисячі цивільних, яких Росія незаконно утримує, і про понад 114 тисяч людей, які залишаються зниклими безвісти.
Але за всіма цими цифрами стоять люди.
Людина, яку забрали з дому. Військовий, який здався в полон і мав право залишитися живим. Мати, яка роками чекає звістки про сина. Дитина, яка не знає, де її батько.
Тому питання полонених — це не тільки питання обмінів і статистики. Це питання права людини на життя, свободу, гідність і повернення додому.
І поки хоча б одна родина не знає, що сталося з її близькою людиною, ця робота не може вважатися завершеною.